Костянтин Єлісєєв: «Наступного дня після підписання Угоди про асоціацію з ЄС ми прокинемося в іншій країні»

Наступного року Україна опиняється на найближчій відстані до підписання угоди про асоціацію. Я вважаю, що Україна не повинна упустити такий шанс, оскільки цього очікують українські громадяни, і всі, хто працював над цим документом...

2012 рік став не найкращим у відносинах Києва та Брюсселя. І хоча на його початку – у березні - відбулося парафування Угоди про асоціацію, технічна підготовка до підписання якої досі триває, та укладення у липні «посиленої» Угоди про спрощений порядок видачі віз, однак, складається враження, що на цьому весь позитив і завершився. Триваючі проблеми з вибірковим правосуддям, очікування парламентських виборів і, пов’язане з цим перенесення традиційного щорічного Саміту Україна-ЄС вже на лютий 2013 року, політичний бойкот Саміту країн Центральної та Східної Європи, який мав відбутися у Ялті в травні, заяви Комісара ЄС з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефана Фюле у тій самій Ялті, але вже у вересні про те, що його, здається, неправильно перекладають українською, якщо його пропозиції так і залишаються незрозумілими на Печерських пагорбах, – найбільш помітні віхи у відносинах між Україною та ЄС. Втім, дипломати не втрачають оптимізму, про що свідчить наша розмова з Послом України при ЄС Костянтином Єлісєєвим, в якій ми попросили його підбити основні підсумки року, що минає.

Костянтине Петровичу, давайте розпочнемо з останніх подій, я маю на увазі, передусім, висновки Ради ЄС у закордонних справах та резолюцію Європарламенту. Складається враження, що те, що ми чули від європейських інституцій до виборів, дещо змінилося після виборів. Якщо до виборів була суцільна критика, то після виборів з’явився  і певний конструктив. Як ви гадаєте, в чому причини такої зміни в риториці ЄС?

Рішення Ради ЄС у закордонних справах і Європейського парламенту стали наслідком досить напруженої стратегічної дискусії щодо України всередині ЄС, яка тривала протягом всього 2012 року.

Я згоден з Вами, що результати цих дискусій відкривають новий шанс  для відносин України з ЄС, який ми повинні повністю використати. Ключовим у рішеннях Ради ЄС у закордонних справах та Європарламенту я би назвав те, що нарешті після тривалих дискусій і вагань держави-члени ЄС та європейський істеблішмент схвалили для себе стратегічне рішення щодо підписання Угоди про асоціацію. Питання підписувати чи не підписувати Угоду з Україною вже не стоїть – стратегічне рішення прийнято. Закріплені навіть і конкретні часові рамки – не пізніше Третього Саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі 28-29 листопада 2013 року.

Це стало наслідком і активної роботи української дипломатії, і геополітичних процесів, що відбуваються навколо України та в Європі в цілому, а також наочним результатом позитивних досягнень у реформаторських зусиллях української влади. Маю на увазі  ухвалення Кримінально-процесуальний кодексу, законів про адвокатуру, про біометричні паспорти, цілу низку законодавчих актів у сфері енергетики. Звичайно, це – лише початок роботи. Нам багато ще належить зробити, однак на цих конкретних прикладах ми довели свою відданість політиці наближення до Європейського Союзу. Як наслідок, ситуація в Україні вже не сприймається лише у темних тонах. 

Разом з тим, я б не став казати про перемогу, оскільки все важче ще попереду. В цьому контексті 2013 рік стане, без перебільшення, вирішальним роком для євроінтеграційного курсу України.

Ви згадали про геополітику. Кілька депутатів Європарламенту під час дебатів та в своїх коментарях говорили про те, що Україна, якщо не побачить для себе шляху в Європу, може піти в Митний союз. Наскільки такі побоювання депутатів Європарламенту відповідають дійсності? В цілому, чи не здається Вам, що принципове рішення про підписання Угоди про асоціацію з Україною прийнято в ЄС занадто пізно?

Може, це звучить банально, але краще пізно, ніж ніколи. Проаналізувати, чому так сталося, які були фактори впливу на позицію партнерів з ЄС – було б непоганим завданням для експертів та аналітиків. На моє переконання, як я казав раніше, тут зіграла роль сукупність факторів. Але, думаю, превалювало стратегічне бачення щодо ролі та місця України в геополітичних розкладах, розуміння значення України для Європейського Союзу та для країн так званого пострадянського простору, оскільки Україна – це ключ до поширення демократичних стандартів на просторі колишнього СРСР. Це приклад, на який потім зможуть рівнятися інші.

Не варто применшувати і роль української дипломатії. Хотів би високо оцінити активну роботу наших дипломатичних представництв у країнах-членах Євросоюзу. Крім того, величезну роботу з так званими країнами «скептиками» проводили Польща, Литва, Словаччина, які переконували у важливості прийняття такого стратегічного рішення. За це я їм дуже вдячний. Хотів би також окремо відзначити особисту роль Комісара ЄС Ш.Фюле у забезпеченні стратегічного консенсусу щодо України серед держав-членів. Високо ціную активну та самовіддану роботу мого колеги, новопризначеного Посла ЄС в Україні Я.Томбінського. 

Всі розуміють, що без укладення Угоди про асоціацію, Україна буде, як флюгер, вагатися між так званим геополітичним вибором – Схід чи Захід. І навпаки, укладення Угоди дасть можливість припинити будь-які спекуляції на тему, куди рухається Україна. Вже навіть стало аксіомою те, що підписання Угоди стане для України точкою геополітичного неповернення та інструментом модернізації держави.

Ви сказали, що кілька країн, умовно кажучи, друзів України, змогли вплинути на позицію так званих «країн-скептиків». Але складається враження, що ці останні можливо вже і не скептики, але поки не стали оптимістами щодо європейського майбутнього України?

Взагалі  я проти спроб ділити країни ЄС на друзів та опонентів. Навіть останнє рішення Ради ЄС у закордонних справах щодо України було схвалено консенсусом. Це означає, що всі без винятку держави-члени ЄС підтримали важливість співпраці з Україною. Дійсно, є певна відмінність у позиціях. Сьогодні вона полягає в питанні часових рамок підписання Угоди про асоціацію. Одна група країн виступає за те, щоб це відбулося якомога скоріше, як тільки будуть завершені всі технічні процедури, оскільки вважають, що саме цей документ сприятиме вирішенню тих проблем, про які згадується у висновках Ради ЄС. Інша група вважає, що спочатку Україна має продемонструвати вагомий прогрес у вирішенні проблем, і лише потім – укладати Угоду. Але потреба в укладенні Угоди не ставиться під сумнів.

Я б поставив головний наголос на тому, на що поки не звертають увагу, а саме  на підтримці  країнами-членами ЄС тимчасового застосування Угоди після її підписання. Саме по собі підписання ще потребує ратифікації, а от рішення про тимчасове застосування положень Угоди допоможе нам, не гаючи часу, не чекаючи на тривалу процедуру її ратифікації всіма країнами-членами ЄС, розпочати реалізацію документа, в першу чергу в частині створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі.

Костянтине Петровичу, Ви сказали, що 2013 рік стане вирішальним у відносинах Україна-ЄС. Однак, складається враження, що таке визначення року ми чуємо вже щонайменше третій рік поспіль. Коли, зрештою, у нас почнуться не вирішальні роки у відносинах, а роки звичайної роботи?

Дозволю собі не погодитися з Вами, оскільки не кожного року у нас був шанс підписати Угоду про асоціацію. Як колишній керівник переговорної команди, скажу, що у 2013 році - цілком реально це зробити.  Наступного року Україна опиняється на найближчій відстані до підписання цього доленосного документа. В пресі з’являються непоодинокі коментарі окремих експертів, які досить емоційно заявляють, що якщо ми не підпишемо Угоду про асоціацію у 2013 році, то ми її не підпишемо ніколи. Я розумію таку позицію і дійсно вважаю, що Україна не повинна упустити такий шанс, оскільки цього очікують і українські громадяни, і всі ті політики, дипломати та численні експерти, які витратили багато років своєї роботи на підготовку Угоди про асоціацію. А таких людей досить чимало – тільки 5 міністрів закордонних справ України зробили свій внесок у підготовку Угоди. Цей той документ, який, на мій погляд, може консолідувати українське суспільство та український політикум, і дати можливість стимулювати процес реформ.

Нагадаю, ми до цього йшли з 2005 року. У 2005 році, саме тут в Місії при ЄС, був вироблений набір аргументів, як політико-юридичних, так і практичних, виходячи зі змісту діючої Угоди про партнерство і співробітництво (УПС), і була розпочата робота з переконання наших партнерів по ЄС у тому, що діюча УПС застаріла і потребує заміни на новий, більш прогресивний документ. З цього почався процес підготовки Угоди про асоціацію. Хоча самі переговори по новій угоді тривали майже 5 років, однак підготовча робота розпочалася понад 7 років тому.

Давайте поговоримо про більш конкретні речі. На початку нинішнього року Ви заявляли про намір сконцентрувати зусилля на секторальній співпраці, тим більше, що переговори щодо угоди про асоціацію, фактично добігли кінця. У квітні урядом було затверджено план першочергових заходів на 2012 рік щодо європейської інтеграції. На скільки вдалося реалізувати урядовий план, і Ваш особистий план щодо секторальної співпраці з- ЄС?

Дякую Вам за запитання, ця тема дійсно дуже важлива. У нас багато людей, часом і серед посадовців, вважають, що відносини між Україною та ЄС обмежуються лише політикою та Угодою про асоціацію. Але приблизно 80% роботи у наших двосторонніх відносинах сконцентровано якраз на сферу галузевого чи секторального співробітництва. Це та робота, від якої ми бачимо пряму віддачу і для людей, і для реального сектору економіки. І саме тому, секторальна співпраця для мене особисто була, є і залишається пріоритетом. Радує, що є і реальні здобутки.

На сьогодні ми співпрацюємо з Брюсселем по 25-28 секторах, але я зупинюся лише на кількох показових. Розпочнемо з енергетики. Як відомо, Україна вже є членом Договору про Енергетичне співтовариство, що, по суті, є нашим членством в енергетичному аспекті Європейського Союзу.  У 2012 році ми вийшли на завершальну стадію погодження угод на отримання кредитів ЄБРР та Євратому для підвищення безпеки енергоблоків АЕС України. У вересні підписано угоду про отримання позики у розмірі 200 млн. євро на реабілітацію наших гідроелектростанцій, ухвалене остаточне рішення ЄС про виділення коштів для здійснення Дослідження щодо об’єднання енергосистем України та Республіки Молдова з континентальною європейською енергетичною системою, підписано угоди щодо 5 енергоефективних проектів - із семи запланованих для реалізації в рамках так званої Шведської ініціативи в сфері енергозбереження та енергоефективності на загальну суму понад 137 млн. євро.

В останні місяці значно активізувалися переговори щодо фінансування пілотного проекту реконструкції газопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород (1-ша черга)», що є частиною реалізації загального плану модернізації української газотранспортної системи. Думаю, що важливість цих кроків для забезпечення енергонезалежності нашої державі не викликає сумнівів.

Інша важлива сфера – транспорт. Суттєвого прогресу досягнуто у поєднанні нашої транспортної мережі із загальноєвропейською, що стане основою для подальшого розвитку транспортних перевезень на найближчі 10-20 років. Що означає таке поєднання простою мовою? Це – збільшення вантажопотоків, зростання пасажиропотоків, європейська якість доріг, більш зручне сполучення між нашою державою та країнами Євросоюзу, а відтак - позитивно вплине на розвиток торгівлі, туризму та надходження інвестицій, а також зробить більш зручними подорожі для громадян України та ЄС.

На більш високий рівень ми вивели діалог у сфері екології, чому сприяв перший за багато останніх років візит Міністра екології до Брюсселя.

Ще один важливий напрямок – митна сфера. Тут, на мій погляд, цьогорічна взаємодія була зразковою, в тому числі і завдяки колишньому керівнику Державної митної служби України Ігорю Калетніку. Зазначу, що сторона ЄС позитивно оцінила ухвалений в Україні новий Митний кодекс. Ми ухвалили Рамкову Стратегію митного співробітництва між Україною та ЄС до 2014 р. Що це нам дасть? Передусім, ефективну взаємодію у боротьбі з шахрайством, модернізацію митниці, що поліпшує умови роботи іноземних інвесторів в Україні, а, згодом, сприятиме надходженню додаткових коштів до державного бюджету.

Ми активізували роботу з просування інтересів регіонів України. Виходжу з того, що без активного просування інтересів регіонів, питання європеїзації так і залишиться на папері. Як Ви, мабуть, знаєте, ми представили в Брюсселі потенціал низки потужних українських областей, таких як Дніпропетровська, Донецька, Вінницька та Житомирська. Також проведено презентацію єврорегіону «Дністер», який є прикладом прикордонної співпраці між регіонами України та Молдови.

Нарешті цього року у нас почалася потужна співпраця в фінансовій сфері. Як відомо, ЄС ще декілька років тому схвалив рішення про виділення макрофінансової допомоги Україні у розмірі 610 млн. євро, і, як кажуть, м’яч був на українській стороні щодо виконання певних технічних умов її отримання. Ми їх виконали і розраховуємо, що найближчим часом, можливо на початку наступного року, переведемо домовленості в цій сфері в практичну площину шляхом підписання відповідних фінансових угод.

Було проведено значну роботу також у питанні візової лібералізації, співпраці в сфері юстиції та внутрішніх справ. Але, можливо, ми на цьому зупинимося окремо. 

Ще одним досягненням цього року стало нарешті відкриття доступу на ринок ЄС для продукції українського птахівництва. Не слід применшувати важливість цієї події, оскільки нам вдалося, як кажуть, пробити вікно в мурі Євросоюзу, який тривалий час стояв на заваді для українського виробника. Думаю, це – лише початок.

Ви звернули увагу на просування інтересів регіонів в Брюсселі. Наскільки, на Вашу думку, є виправданим проведення тут презентацій українських регіонів, беручи до уваги те, що Брюссель – це місто, скоріше чиновників, ніж великих інвесторів, яких простіше знайти в Лондоні чи у Франкфурті – фінансових столицях ЄС?

Одне не виключає іншого. Брюссель для багатьох українських регіонів є символом європейської інтеграції. Важливо не стільки те, щоб європейці познайомилися з українськими регіонами, скільки знайомство і спілкування представників регіональної української еліти з європейськими партнерами, депутатами Європарламенту, представниками інституцій ЄС. У такий спосіб представники наших регіонів отримують не теоретичну, а практичну інформацію про ЄС, а також своєрідне «євроінтеграційне натхнення». Тому для мене ця робота має велике значення.

Крім того, в Брюсселі знаходяться представництва впливових світових та європейських компаній в усіх сферах – від енергетики до харчової промисловості. Тут же ми бачимо і представництва великих банків, інвестиційних фондів… Я думаю, що якраз поєднання представлення потенціалу в Брюсселі і в ключових, у тому числі фінансових столицях ЄС, може принести конкретний результат.

Ви згадували сьогодні візові питання. Україні зрештою, здається з 9-го разу, вдалося схвалити закон про біометричні паспорти. Чи можна говорити, що на сьогодні практично всі вимоги щодо першої фази Плану дій з лібералізації віз виконані? І якщо ні, то що Україні ще треба зробити, і коли може бути готова нова оцінка прогресу з боку Європейської комісії?

Подальше спрощення візового режиму для українських громадян і запровадження безвізового – один з ключових пріоритетів нашої роботи. Прогрес саме в цій сфері  дасть можливість громадянам України негайно відчути переваги європейської інтеграції. Є багато оцінок щодо наших досягнень у виконанні Плану дій з лібералізації візового режиму. Однак, для мене очевидно одне – без цього Плану, ми б ще дуже довго робили б такі необхідні реформи, як запровадження біометричних паспортів, створення системи персональних даних, боротьба з дискримінацією, тобто в тих питаннях, де європейські держави вже далеко попереду.

Я не хотів би зараз казати, що ми зробили все, що необхідно в рамках реалізації першої фази Плану дій, оскільки це дійсно серйозний масив роботи, який вимагає скоординованих зусиль Уряду, Верховної Ради, неурядового сектору. Оцінка з боку ЄС здійснюватиметься на підставі аналізу прогресу в усіх чотирьох сферах, в яких йде робота. Це не лише біометричні документи, але й питання громадського порядку та безпеки, поваги до фундаментальних прав людини. Звичайно, ухвалення закону про біометричні документи стало переламним моментом на шляху до виконання умов першої фрази, однак, це ще не все. Зокрема, слід удосконалити систему захисту персональних даних. Нам потрібно привести у відповідність до європейських стандартів нещодавно ухвалене антидискримінаційне законодавство і, нарешті, провести певну роботу з гармонізації законодавства у сфері боротьби з корупцією та виконання відповідних рекомендацій GRECO (Групи країн проти корупції). Після цього ми зможемо сподіватися на позитивне рішення Ради міністрів ЄС щодо переходу на другу, останню, імплементаційну фазу Плану дій з лібералізації візового режиму.  Водночас, більшу частину роботи першої фази ми виконали, і вже зараз готуємо останній, третій звіт про прогрес у виконанні першого етапу, який ми плануємо невдовзі передати стороні ЄС.

Враховуючи те, що ми ще не все зробили, чи означає це, що третій звіт про прогрес, про який Ви згадали, може стати не останнім?

Я не дарма зробив наголос на слові «останній». На сьогодні є розуміння, що третій звіт дійсно буде останнім. Саме тому ми з європейськими партнерами детально доопрацьовуємо останні штрихи з тим, щоб коли країни-члени робитимуть оцінку, не було виявлено ніяких недоліків, які можна було б використати для призупинення чи неухвалення рішення про перехід на другу фазу реалізації Плану дій.

Я думаю, ми всі умови виконаємо. Сподіваюся, на подальшу дуже злагоджену роботу всіх міністерств і відомств, Національного координаційного центру з виконання Плану дій, який до останнього часу очолював екс-перший віце-прем’єр-міністр Валерій Хорошковський. Нам не можна втрачати темпів, і, як кажуть, почивати  на лаврах, оскільки належить ще виконати другу, навіть більш складну імплементаційну фазу Плану дій.

У липні цього року Україна та ЄС підписали зміни до угоди про спрощення оформлення віз. Справа за ратифікацією, яка поки затримається і в Україні, і в ЄС. В чому причина таких зволікань, коли можна очікувати набуття чинності новими, більш простими правилами отримання віз до Європи українцями?

Дійсно, одним з важливих досягнень цього року стало підписання після тривалого, кількарічного переговорного процесу, Угоди про внесення змін до Угоди про спрощений порядок видачі віз. Простою мовою – посиленої Угоди про спрощення видачі віз, яка розширяє категорії осіб, які матимуть право на полегшений режим отримання Шенгенських віз.

Для мене дійсно є великою загадкою, чому наша Верховна Рада до цього часу не ухвалила Закон про ратифікацію цієї угоди. На мій погляд, це той Закон, який міг би бути швидко схвалений депутатами консенсусом, оскільки він фактично не передбачає зобов’язань української сторони, - лише  зобов'язання ЄС щодо полегшення візових процедур. Незважаючи на всі мої наполягання, листи і розмови, на жаль, попередній склад парламенту так і не встиг цей закон ухвалити. Я кажу про це ще й тому, що у підсумку це нам залишає не так вже й багато аргументів, щоб наполягати на ратифікації Угоди у діалозі з Європейським парламентом, хоча ми й проводимо цю роботу. Користуючись нагодою, відзначу конструктивну позицію Комісара ЄС з питань внутрішніх справ С.Мальмстрьом, завдяки зусиллям якої Єврокомісія дуже швидко передала до Європарламенту весь пакет ратифікаційних документів.

Втім, можу сказати, що Європейський парламент налаштований ратифікувати цю угоду: узгоджено чіткий графік розгляду та ратифікації даного документа і, сподіваюсь, у березні він буде ратифікований. Хотілося б, щоб і Верховна Рада прискорила відповідну роботу. Треба визнати, що ми певною мірою стали заручниками регламенту українського парламенту: з обранням нового складу Верховної Ради потрібно знову пройти всю процедуру подання Угоди на ратифікацію.

З візами здається все зрозуміло. Давайте перейдемо до подорожей авіатранспортом. Україна та ЄС вже дуже довго ведуть переговори про угоду про відкрите небо, що має сприяти посиленню конкуренції та, відповідно, зменшенню вартості авіаквитків і розширенню можливостей кінцевих споживачів. Втім, питання і досі не вирішено. Єврокомісія, зокрема, пояснює це певними вимогами до безпеки. На якому етапі ми перебуваємо зараз в переговорах, і чи є якійсь інноваційні ідеї, як зрушити з мертвої точки?

Дійсно, переговорний процес триває вже не один рік, а український ринок є ласим шматком для авіакомпаній ЄС. Наша позиція під час переговорів – захистити внутрішній ринок і водночас поступово рухатися до створення єдиного авіаційного простору між Україною та ЄС. І йдеться не лише про безпеку польотів, а й про особливості українського ринку. Давайте не забувати, що Україна – одна з небагатьох країн світу, яка має повний цикл виробництва літаків. Ключовим питанням є сертифікація як самих літаків, так і обладнання, авіаційної техніки, двигунів.  Власне, це і стало каменем спотикання в переговорному процесі.
Разом з тим, я би не казав, що у переговорах про створення Спільного авіаційного простору відсутній прогрес. Ми вийшли на певні компромісні пропозиції. Нагадаю, що після майже дворічної перерви відновлено офіційний переговорний процес, відбувся шостий раунд переговорів на основі оновлених пропозицій. Для України, яка, повторюсь, входить до невеликої групи країн світу з повним циклом авіабудування і активно розвиває міжнародні та регіональні авіаційні перевезення з домінуючою позицією пасажирських перевезень, важливим залишається створення належних умов для подальшого функціонування цих напрямів. Наразі розглядається можливість винесення проблематики наближення сертифікаційних систем авіаційної техніки за межі Угоди щодо Спільного авіаційного простору в окремий Меморандум, що стане «дороговказом» до двосторонньої угоди про безпеку польотів. Подібний досвід у ЄС вже є, наприклад, з США та Канадою.

Паралельно триває вироблення взаємоприйнятного рішення щодо відкриття ринку авіаційних перевезень. Україна дотримується позиції, що цей процес повинен відбуватися поетапно на основі визнання стороною ЄС належного впровадження Україною норм і стандартів ЄС із застосуванням перехідних періодів. У цілому, сподіваюся, наступного року ми зможемо розставити всі крапки над «і» в цьому непростому, але, думаю, дуже важливому для нашої країни питанні.

Тобто, на скільки я зрозумів, йдеться про те, що буде дві угоди?

Ми матимемо Угоду про спільний авіаційний простір, а також – Меморандум, в якому передбачимо питання, пов’язані з безпекою польотів, сертифікацією тощо. Давайте не забувати, що питання сертифікації – це також і питання грошей, тому повинні підійти до цього досить зважено, аби захистити і національні інтереси. Українські літаки нічим не гірші, ніж окремі типи літаків, що виробляються в інших країнах, у тому числі в ЄС.

Ще одне питання зі сфери високих технологій. Нещодавно Єврокомісія запропонувала Раді ЄС ратифікувати Угоду про співпрацю з Україною у сфері супутникової навігації. Підписаний цей документ був майже 7 років тому, і лише зараз ми завершуємо ратифікацію. Чому відбулася така затримка, і як швидко можна буде почати реалізовувати цю Угоду? Чи залишається вона все ще цікавою для України?

Цей семирічний період був зумовлений ратифікацією Угоди парламентами усіх країн-членів ЄС. Однак, добре, що процедура нарешті завершена, і тепер вона перебуває на етапі остаточної ратифікації Європейським парламентом та затвердження Радою ЄС.

Йдеться про дуже важливий напрям  двосторонньої співпраці – залучення України до проекту створення наземного компоненту EGNOS європейської системи глобального позиціонування Galileo. Поширення дії цієї системи на територію України дасть можливість нашій державі використовувати та надавати послуги високоточного позиціонування, які потрібні, наприклад, у сферах авіаційної безпеки, навігації на водних шляхах, високих технологій у галузі сільського господарства.

Встановлення базових станцій цієї мережі на території України відповідає і  європейським інтересам, оскільки уможливить надання якісних навігаційних послуг також у країнах Східної та Південно-Східної Європи. Все це відповідає цілям Угоди про співробітництво щодо глобальної супутникової системи навігації для цивільного застосування (GNSS), про яку ми говорили.

Тобто, в України, умовно кажучи, може з’явитися власна система GPS?

Йдеться про приєднання до більш точної, ніж GPS, європейської цивільної системи Galileo-EGNOS. Ми вже працюємо на цьому напрямі і найближчим часом очікуємо на експертну місію в Україну для того, щоб підготувати технічні та фінансові умови реалізації відповідних проектів.

Позаминулого року Україна та ЄС підписали протокол про участь у програмах ЄС. Таких програм  досить багато, однак після підписання протоколу інформації щодо розвитку ситуації не було. Які програми на сьогодні цікаві  Україні, і на якому етапі перебуває наша співпраця в цій сфері?

Ми завжди були зацікавлені в програмах і агенціях ЄС. Згаданий Протокол створив юридичні рамки для практичної співпраці. У лютому 2012 року Єврокомісія  уніфікувала підходи щодо умов участі 13-ти країн-учасниць Європейського інструменту сусідства та партнерства, в тому числі України, у частково та повністю відкритих програмах і агенціях ЄС. Йдеться про понад 20 програм і 20 агенцій Євросоюзу. Ми вже співпрацюємо з деякими агенціями. Наприклад, співпраця українських прикордонників з європейськими колегами відбувається в рамках агенції FRONTEX. Разом з тим, хотів би звернути увагу на те, що участь у програмі чи агенції ЄС вимагає фінансового внеску з державного бюджету України, оскільки фінансування участі в програмах відбувається у пропорції 50% на 50%. Тобто 50% коштів витрачає Єврокомісія, інші 50%  - країна-партнер, у нашому випадку – Україна. Тут може йтися про мільйони євро. Відтак, в умовах непростої фінансової ситуації в Україні та в ЄС рішення по кожній програмі має ухвалюватися на підставі детального фінансово-економічного обґрунтування. Саме тому, нинішній етап я би назвав етапом «оцінки власних можливостей». Ми ведемо інтенсивні консультації з ЄС щодо того, наскільки це буде вигідно сторонам. У підсумку, цим і пояснюється тривалий період визначення участі України в тій чи іншій програмі. Вкласти гроші – легко, але чи отримаємо ми звідти зиск?

Чи є певне розуміння, які програми вже цікаві?

У співпраці з українськими міністерствами і відомствами було визначено близько 5 програм, в яких дійсно є зацікавленість. На сьогодні з ЄС домовлено про прагматичний підхід: ми визначимо один-два пілотних проекти, які би дозволили нам оформити участь в програмах ЄС, проведемо швидко переговори, укладемо меморандум і почнемо працювати. Якщо такий приклад продемонструє нам реальну ефективність, ми продовжимо співпрацю.
Ми також вивчаємо досвід інших країн, наприклад, Ізраїлю чи Туреччини, які вже роками беруть участь у програмах, зокрема, науково-технічної співпраці, «Розумна енергетика». Є програми, пов’язані з безпекою польотів, екологією, охорони здоров’я, які також для нас цікаві.

Давайте повернемося до загальнополітичних питань. Цей рік, певною мірою, пройшов під знаком політики у відносинах Україна-ЄС. Я маю на увазі передусім справи Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. Було багато сказано, зрештою, навіть з’явилася місія Європарламенту під керівництвом Олександра Кваснєвського та Пета Кокса, яка продовжує працювати в Україні. Наскільки ця місія була ефективною, і чи вдалося їй сприяти покращенню відносин між офіційним Києвом і Брюсселем?

Дійсно, 2012 рік був чи не найскладнішим в історії відносин між Україною та ЄС. Про це треба говорити відверто. Вплинули на це кілька факторів, у тому числі внутрішня ситуація в Україні та в ЄС. В Євросоюзі мали вплив фінансова криза, зростання скептицизму серед країн-членів, в Україні – проблема так званого вибіркового правосуддя, питання парламентських виборів. Є також і геополітичні фактори, про які ми говорили на початку бесіди.  На мій погляд, відносини в 2012 році характеризувалися загостренням між двома векторами руху української держави: або будувати європейське майбутнє України, або відбудовувати її радянське минуле. Саме тому, і я ще раз повертаюсь до цього питання, треба підписати Угоду про асоціацію, аби поставити крапку в цих ваганнях.

Повертаючись до місії Кваснєвського та Кокса, я вважаю, що вона є унікальною в європейській практиці. Не забувайте, що її робота відбувається під особистим патронатом Президента Європарламенту Мартіна Шульца, який, по суті, виявив неординарний підхід і взяв на себе політичну відповідальність за успіх чи провал місії. Ми щиро йому вдячні за цей важливий та мужній крок. Я маю право про це говорити, оскільки був свідком того, як зазначена ініціатива народжувалася, в тому числі під час особистих контактів Президента Європарламенту з Прем’єр-міністром України Миколою Азаровим, і як вона впроваджувалася в життя протягом року. Наявність прямого діалогу між М.Шульцом та М.Азаровим позитивно вплинула на ефективність діяльності місії.

Думаю, ця місія стала надійним та конструктивним посередником між сторонами, що справді  прагне знайти той необхідний політико-правовий компроміс, який надасть новий імпульс двостороннім відносинам.

Скажу більше, я би дуже хотів, щоб мандат цієї місії було продовжено і розширено на предмет сприяння проведенню в Україні необхідних правових та судових реформ. Таким чином ця місія може допомогти наближенню дати підписання Угоди з ЄС. Тим більше, що результати її роботи свідчать, що Київ дійсно може дослухатися та здатний виконувати те, що обіцяє. Хочу сподіватися, що Комісар ЄС з питань розширення та Європейської політики сусідства Ш.Фюле та Верховний представник ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики К.Ештон нададуть політичну підтримку продовженню дії мандату цієї місії на наступний рік.

Чи правильно я розумію, що на сьогодні місія Кваснєвського та Кокса носить скоріше миротворчий характер, тобто характер посередництва в складних питаннях з метою зберегти діалог з українською стороною?

Не зовсім так. Давайте подивимося, що таке «дует» Кваснєвський-Кокс? Вони, передусім, – досвідчені та поважні політики високого рівня. Але за їхньою діяльністю стоїть напружена робота численних європейських експертів. Це – експерти в галузі європейського права, законодавства, судової реформи, представники секретаріату Європарламенту.

Тобто, Кваснєвський та Кокс – лідери, за якими стоїть великий штаб експертів ЄС, що тісно співпрацюють з українськими партнерами. Їхня місія полягає в тому, щоб допомогти нам в цей непростий період, і зрештою досягти кінцевої мети - укладення Угоди про асоціацію. Хочу нагадати, що для підписання Угоди нам потрібна і згода Європарламенту.

У мене залишається ще одне запитання. Ми багато говорили сьогодні про європейську інтеграцію. Відомо, що вона неможлива без підтримки громадської думки. Разом з тим, не так давно з’явилися повідомлення про те, що українці почали менше підтримувати процес євроінтеграції. Чим би Ви могли пояснити це?

Це питання може стати темою серйозного семінару чи конференції. Як дипломат-практик, сказав би, що цей процес має свої зльоти і свої спади. На результати опитувань, на мій погляд, впливає те, коли і ким робиться дослідження. Тому я певною мірою скептично ставлюся до цього.

Думаю, якби під час опитувань ставилося питання не про підтримку членства в ЄС, а питання, чи підтримують українці більш високі соціальні стандарти життя, поліпшення пенсійного забезпечення, високі стандарти безпеки на дорогах та якості продуктів харчування, чи підтримують українці безвізовий режим та можливість безперешкодного пересування до країн ЄС, то ми мали б майже стовідсоткову підтримку. Адже все, що я перелічив, і є дійсна євроінтеграція. Членство в ЄС не варто розглядати як самоціль. Членство – це останній формальний політичний крок, якому передує шлях докорінних перетворень, приведення наших стандартів до високих європейських, модернізації країни, покращення рівня життя та добробуту наших громадян, позбавлення від таких ракових пухлин, як корупція, несправедлива і недосконала судова система і так далі.  Тому, думаю, треба спокійно ставитися до результатів опитувань.

Головне, що українці прагнуть перетворень, що, до речі, було підтверджено під час останніх виборів до Верховної Ради. Дуже важливо, що це побачили і зрозуміли в Брюсселі, незважаючи на всі вади та недоліки виборчого процесу. Мені здається, що наші європейські партнери збагнули головне: необхідність допомогти народу України зберегти віру в європейський проект, адже Україна – теж європейська держава.

Саме тому на наступний рік у нас є три пріоритети. Пріоритет номер один - підписання Угоди про асоціацію і початок її тимчасового застосування. Пріоритет номер два - підписання Угоди про асоціацію і початок її тимчасового застосування. Пріоритет номер три - підписання Угоди про асоціацію і початок її тимчасового застосування. Чому? Бо підписання угоди означатиме, що ми здійснимо важливі кроки з реформування судової системи, поліпшення інвестиційного клімату, досягнення прогресу у соціально-економічних перетвореннях та відчутних результатів у боротьбі з корупцією. І повірте мені, нехай це звучить занадто патетично, але на наступний день після підписання Угоди про асоціацію з ЄС ми, українці, прокинемося в зовсім іншій країні. Країні, яка назавжди позбавиться титулу «пострадянського простору» і стане дійсно європейською державою не лише географічно, а вже й в політико-юридичному сенсі.

Розмовляв Сергій Воропаєв

УНІАН в Google News